-
1 відтоді
since then, thence; from then on -
2 відтоді
нар.с тех пор, с той поры́, с того́ вре́мени -
3 відтоді
იმ დროიდან -
4 як
I ч зоол.( тибетський бик) yakII пр.1) (яким чином, якою мірою) howяк би це зробити? — how is it to be done, I wonder?
як (ви) — поживаєте?, як ся маєте? how do you do?, how are you?
як це так? — how is so?, how is that?
як довго? — how long? як справи? how are you getting on?, how are things?
2) (при запитанні про ім'я, назву тощо) what3) (при висловленні обурення, здивування) whatяк, він пішов? — what, he has already gone?
4)як не…, хоч як… — however…
як не важко — however difficult it is; як не пізно however late it is
як би то (там) не було — at any rate; however that may be
як кому, кому як — it is not the same with everybody
ось як! — really!, you don't say so!
як би не так! — not likely!, nothing of the kind!
як вам сказати — how shall/should I put it?
як видно — evidently, apparently
III спол.як видно — з as can/may be seen, as evident ( з чого-небудь - from)
1) ( при порівнянні) as, likeлютий, як тигр — fierce as a tiger
я живу, як інші — І live as others do
як і раніше — as before, previously
як і у випадку — as with, as in the case of, as is the case with
як вкопаний — stock-still, transfixed, rooted to the ground, stone-still
як навмисно — as ( ill) luck would have
2) ( коли) when; ( відтоді як) sinceяк тільки — as soon as; when
в той час, як — whereas, while
до того, як — till, until
після того, як — since
3) (крім, тільки) but, except; як не but4) ( якщо) if; ащо, як він спитає? — and what if he asks?
5)як…, то… — if…, then…
як не хочеш, то й не йди туди — don't go there if you don't want to
як наприклад — as, for instance
як раптом — when suddenly, when all of a sudden, when all at once
як на нього — as to him, for his part, as far as he is concerned
як би не… — however…, no matter how
як завжди — as ever, as always, as usual
як…, так — і both… and…
як ведеться — as usual, is customary, is the custom
як з'ясувалося — as it turned out, as it proved
як мовиться, як кажуть — as they say, as the saying goes
як же! — sure!; why, of course!
як сказати — it all depends; how shall I put it, how shall I say
як відомо — as is well known, as everybody knows
як мінімум — at the minimum, at the least
як не дивно — strangely enough, strange though ( it may seem); як одне ціле as a single whole, as a unit; як заведено, як належить, як
годиться — properly, duly; downright, as it should be, as expected; як правило as a rule, generally, usually; як
прийнято — as is the convention, as is customary
як — так? you don't say!; як завгодно anyhow, however; any way one likes; як
-
5 час
-
6 історія діалектики
ІСТОРІЯ ДІАЛЕКТИКИ - складова частина історії філософії. Найбільш розвинутою і цілком свідомою І.д. постає в європейській історії філософії. Діалектика відображає рухливий, динамічний спосіб життя. Тому навіть в Європі в застійні Середні віки вона відсутня і характеризує лише античність і Новий час Р. озвиток діалектики визначається розвитком філософії взагалі. Основних етапів останньої три: на першому переважає філософія пізнання, свідомості, розуму В. ін триває від античності до класичної нім. філософії включно. Відтоді починається другий етап - зближення духа з дійсністю, практичною позитивною діяльністю, на основі чого виникають позитивізм, марксизм, філософія життя В. 20-ті рр. XX ст. починається третій етап - філософії людини (філософська антропологія, екзистенціалізм, персоналізм тощо). На першому етапі бачимо дві всесвітньо-історичні форми діалектики - давньогрецьк. і нім. класичну. В першій наявні три її форми: стихійна натурфілософська діалектика (Геракліт, Піфагор, Емпедокл). Це - діалектика становлення, або діалектика мінливого, плинного світу явищ. Крайнім її виразом є релятивізм Кратила. Друга форма - діалектика як пошук істини засобом "питань - відповідей", маєвтика, діалог, звідки походить і сам термін "діалектика" (Сократ, сократичні діалоги Платона). Третя форма - логічна, або категоріальна діалектика як пізнання сутності речей (Платон, Аристотель, неоплатоніки Прокл, Порфирій, Ямвліх) Н. айбільш загальні здобутки античної діалектики - розкриття структури процесу становлення, єдності протилежностей, тріадичної будови світу. Перехідною є діалектика епохи Відродження (Кузанський, Бруно). Основний принцип тут - збіг протилежностей конечного і безконечного, мінімуму і максимуму (coinsidentia oppositorum). Цей принцип виник завдяки осмисленню досягнень математики, астрономії у поєднанні з протилежностями релігійного світогляду і з усвідомленням єдності земного і небесного світів. Специфіка нім. класичної філософії - в побудові систем діалектики, а не лише окремих ідей чи принципів, як було у попередників. Діалектика Канта викладена в його "Критиці чистого розуму" і концентрується у вченні про антиномії, суперечності, які позначають межі людського пізнання. Його діалектика негативна, це не теорія пізнання, а скоріше теорія незнання, його обмеженості. Позитивну діалектику розробив Фіхте в "Основах загального науковчення". Діалектика Фіхте - система суб'єкт-об'єктних відношень, одночасно пізнавальних і діяльнісних. Загальний зміст суб'єкта і об'єкта втілений у протилежних категоріях, об'єднання яких здійснюється за допомогою "синтетичного методу". Зовнішня форма методу подається структурою "тезис-антитезис-синтез". Поєднання змісту протилежних категорій робиться завдяки їх кількісній подільності. Шеллінг відкрив нову форму їх поєднання - взаємоперетворення протилежностей. Це був новий принцип діалектики, але загальної системи її він не створив. У філософії природи Шеллінг сформулював "всезагальний принцип полярності", а в філософії історії - діалектику свободи і необхідності, розбіжність цілей і результатів людської діяльності. Найбільш масштабна і глибока система діалектики втілена в "Науці логіки" Гегеля. Діалектика Гегеля - це філософська логіка, або система категорій, побудована діалектичним методом. Основні з них - буття, сутність, поняття. Рух категорій здійснюється від абстрактних до конкретних і виражає основні щаблі пізнання. Тому у вченні Гегеля має місце принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання. Свою логіку Гегель будував як узагальнення всієї історії європейської філософії і на цій підставі розробив принцип співпадання історичного і логічного. Діалектика Гегеля завершує і нім. класичну, і всю попередню філософію, тобто весь етап філософії пізнання. На другому етапі наявні декілька різновидів діалектики: діалектика марксизму з основною ідеєю про непримиренність, антагонізм протилежніх класів, з яких один знищується в ході революції; цей принцип переглянутий "реформізмом" (Бернштейн, Каутський та ін.) і замінений принципом співробітництва класів в еволюції суспільства; ленінізм, який посилив в теорії і на практиці силу і гостроту антагонізму, спрямувавши його, в особі держави, проти всіх класів, усього народу. В практично-духовній сфері значною є діалектика К'єркегора, вчення про несумісність протилежних стадій життя особистості: естетичної (чуттєвої) і моральної та релігійної, по яких здійснюється сходження духовного світу людини. Звідси принцип діалектики К'єркегора "або-або" ("Entweder-oder" - один з основних його творів). Практично-духовний зміст має і трагічна діалектика Ліберта - про остаточну нерозв'язність антиномії існуючого і належного (ідеалу) в історичному процесі. Навпаки, в "діалектиці відмінностей" Кроче обмежує саме поняття протилежності, як різновид поняття відмінності. В межах "філософії людини" помітними є три концепції діалектики: екзистенціальна діалектика Сартра; негативна діалектика Горкгаймера і Адорно. Найновіша її форма розробляється в останні роки в межах філософії ноосфери. Її ядро складають глобальні протиріччя, а основна проблема - проблема існування людини на землі.М. Булатов -
7 Мойсей Київський, бен Яків
Мойсей Київський, бен Яків (Мойсей га-Голе) (1449 - 1520) - євр. філософ, талмудист, коментатор Священного Письма, каббаліст. Народився в литовському містечку Шадов, за іншими даними - в Тарові під Києвом. Філософсько-богословську освіту здобув у Стамбулі; вивчав також астрономію. По закінченні навчання оселився в Києві, де невдовзі здобув репутацію знавця в усіх галузях рабинської літератури. Його наукова творчість у Києві збігається в часі з діяльністю тут інтелектуального осередки, представники якого перекладали на староукр. мову книги євр. та араб, авторів з логіки, метафізики, астрономії та астрології, зокрема Маймоніда, Аль-Газалі та ін. До цих праць належали - "Аристотелеві врата", "Логіка Авіасафа", "Словесниця Мойсея Єгиптянина" В. тім, зв'язок між діяльністю цього осередки та інтелектуальним оточенням М.К. досі не досліджений. Між 1482 та 1495 рр. М.К. написав трактат про євр. календар "Підґрунтя високосного року" та уклав граматику івриту "Книга граматики". У 1495р., після вигнання євреїв із Великого князівства Литовського, вчений змушений був залишити Київ В. ідтоді його почали іменувати Мойсей га-Голе (Вигнаний). Після десяти років мандрів та різноманітних пригод він оселився в Кафі, де й помер. У своїх каббалістичних працях М.К. приділив значну увагу розробці філософської проблеми, пов'язаної з тим, яким чином необмежений часом та простором Творець може виявити себе у матеріальному світі. Згідно із його вченням, пророки в своїх видіннях бачили не самого Творця, який є недосяжним навіть для янголів, а створений Ним образ. Що стосується промов Господа, що їх чули обранці, то вони є породженням Святого Духа, який перебуває у тварному світі. М.К. також стверджував, що при народженні кожної людини Бог створює особливий астральний образ, який супроводжує її протягом усього життя. Цей небесний двійник є непомітним, але якщо віруючий досягає певного духовного рівня, він починає його бачити, і це засвідчує, що він досяг рівня пророка.[br]Осн. тв.: "Скарбниця" (пояснення до коментаря Тори, написаного Авраамом ібн Езрою); "Лілія таємниць"; "Брама справедливості"; "Книга Творіння".Філософський енциклопедичний словник > Мойсей Київський, бен Яків
-
8 Немирич, Юрій
Немирич, Юрій (1612, Київ - 1659) - київський підкоморій, за гетьманів Хмельницького та Виговського козацький полковник, видатний дипломат, мислитель раціоналістичного спрямування, який цікавився переважно проблемами держави і права. Н. розпочав свій освітній шлях у Краківській академії, де його вчителями були відомий математик Стегман та фахівець з проблем етики Мартин Руар, який підтримував дружні зв'язки з Гроцієм і дав рекомендаційні листи до нього своєму учневі. Н. відвідував лекції в Лейденському й Амстердамському ун-тах, а також в ун-тах Парижа, Базеля, Падуї; здійснив освітню подорож до Англії. Найсильніше враження на нього справили державний устрій Голландії і Швейцарії. Відтоді Н. стає послідовним прихильником республіканської форми правління і федеративного устрою держави як союзу республік. Навчаючись у Сорбонні, Н. пише і видає в Парижі твір "Роздуми про війну з московитами" (1632), який, імовірно, був першим трактатом укр. автора з воєнно-політичних проблем. Н. негативно ставився до самодержавно-монархічного державного правління, котре може, як це було за Івана Грозного, перерости в тиранію. Коли воля володаря ставиться понад закон, піддані перетворюються на рабів, втрачають громадянські свободи, в тому числі й свободу сумління В. иклад цих поглядів було продовжено в написаному Н. "Маніфесті до володарів Європи" (1658), в якому він виступає як ідеолог уряду гетьмана Виговського. В цьому документі Н. пояснює європейським політикам підстави денонсації Козацькою державою Переяславських угод, які вбачає в порушенні цих угод Московією, нищенні автономії України, прав і свобод її люду. Ідеї, викладені Н., виявилися згодом близькими до поглядів, що проголошувалися в "Маніфесті до європейських народів", написаному через півсторіччя Орликом. Подальший виклад державницьких уявлень Н. знаходимо в складених ним умовах Гадяцького договору 1658 р. Виговського з Польщею. Готуючи його, Н. сподівався, що на його основі буде утворена нова держава - федерація або радше конфедерація, яка складатиметься з Польщі, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського. За проектом договору Україна поєднувалася з Польщею і Литвою на правах самобутньої держави під назвою "Велике князівство Руське", що повинно було мати свій верховний трибунал і судочинство, вищих урядовців, гетьмана і канцлера, свою державну скарбницю, власну монету, своє військо та адміністративно територіальний поділ. У цьому князівстві проектувалося заснування двох академій з університетськими правами (в Києві та іншому місці, де буде зручно), великої кількості шкіл з вільним викладанням та цілком вільного книгодрукування. Передбачалося законодавче впровадження свободи сумління, а насильно нав'язана укр. народові унія скасовувалася. Державницькі погляди Н. були закономірною ланкою в розвитку державно-правових ідей в Україні від Оріховського, Могили до Мазепи й Орлика. -
9 причинність
ПРИЧИННІСТЬ, каузальність (від лат. causa - причина) - один із моментів універсального зв'язку предметів і явищ світу, який полягає в утворенні або породженні одними предметами і явищами - причинами - інших - наслідків. В античній філософії вчення про П. мало філософсько-світоглядний характер, бо стародавні мислителі шукали начала буття А. ристотель вважав, що П. і начало - одне й те саме; узагальнивши те, що до нього спочатку виділили матеріальну причину (Фалес, Анаксимен та ін.), потім рушійну (нус - Анаксагор, ворожнеча і дружба - Емпедокл), формальні причини розглядали прибічники вчення про ідеї, а цільова належним чином ніким не була сформульована. Аристотель узагальнив попередні дослідження і чітко виділив чотири види причин: матерія, форма, джерело руху, мета. Структуру П. Аристотель відкрив, аналізуючи процеси праці - скульптуру, будівельне мистецтво. Оскільки людина бачить світ крізь призму діяльності, Аристотель переносить її структуру на весь світ. Рушійною силою у нього був першодвигун, цільовою - ентелехія і т.д. Аристотелівське вчення панувало до Нового часу. Бекон розчленовує дану класифікацію на дві групи: фізика вивчає діючу причину і матерію, метафізика - кінцеву і формальну. Мету як причину він бачив лише в діяльності людини. Ще більш радикальним був Декарт, який відкинув і матеріальну П., залишивши тільки рух як предмет фізики. Відтоді дослідження П. пішло двома шляхами: природознавства і людинознавства. На першому шляху були відкриті динамічні та статистичні закони і причинні зв'язки, генетичні - в живих організмах. Але найбільш важливим виявився той вид спричинення, який являє собою діяльність, бо людство живе нею Ц. ілі та їх реалізацію вивчали переважно в філософії історії. Віко, Фіхте, Шеллінг відкрили суттєву закономірність - неспівпадання цілей і результатів діяльності. Ці мислителі, а потім Гегель дану закономірність пояснювали тим, що окрема дія підпорядкована розумній силі, яка визначає внутрішній план історії (Бог, світовий розум) і модифікується нею. В подальшому неспівпадання виявилося наслідком всебічного переплетіння і, отже, трансформації одиничних цілей і дій З. азначені філософи наголошували, що наслідки дій звичайно небажані, а то й протилежні задумам. Таке їх співвідношення разюче підтвердилося уже в реальній історії, насамперед в революціях Нового часу, особливо в соціалістичних революціях XX ст. А в друг. пол. XX ст. воно було усвідомлене у найбільш загальному вигляді - як сукупність глобальних проблем, породжених діяльністю людства, але ніким не бажаних і не передбачуваних. Це найбільш фундаментальна відома людині структура припинення, вона залучає до себе або спирається на ті, що вивчає природознавство, і надає їм філософсько-антропологічного змісту.М. Булатов -
10 Юринець, Володимир
Юринець, Володимир (1891, с. Одесько Львівської обл. - 1934(?)) - укр. філософ-марксист, естетик, засновник "філософської ніколи" в укр. літературній критиці. Дійсний член АН УРСР (з 1929 р.) З. амолоду, навчаючись у Віденському та Берлінському ун-тах, зазнав впливу феноменології Туссерля, згодом устійнився на марксистських позиціях, закінчив Московський ін-т червоної професури (1924), був проф. Московського унту, з 1925 р. - ректор Ін-ту філософії при ВУАМЛІН (Всеукраїнській Асоціації Марксо-Ленінських Ін-тів) у Харкові Р. озчарований історичним песимізмом західної культури, марксизм Ю. сприйняв передовсім як "філософію чину". Його соціально-філософські погляди найближчі до тих, котрі в післясталінському марксизмі здобули назву "діяльнісного підходу". Рушійною силою історії Ю. вважав боротьбу людини з природним хаосом, а метою - максимальне саморозкриття її творчої потуги в цій боротьбі. Майбутнє безкласове суспільство покликане вивести людину з кріпосницького "царства речей", звільнивши її для виключно культурно-перетворювальної діяльності. Історія людства стане історією культури,· причому ця остання розвиватиметься між двома полюсами: стоїчним (гесіодівським), перейнятим трагічною свідомістю скінченності природних ресурсів і обмеженості пізнавальних здібностей людини, та гедоністичним (анакреонтичним), де мистецтво вперше сповна оприявниться як гра ("До проблеми соціалістичної культури"). В естетичній теорії Ю. явив зразки оригінального синтезу марксизму і феноменології, поступово еволюціонуючи в філософських дослідженнях художньої літератури ("Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи") в напрямі літературної герменевтики. Розглядаючи саму філософію як словотворчість ("В слові дрімає вся попередня історія суспільства. Кожне слово - це вже теорія"), а предмет її (безпосередню дійсність) - як невіддільний від суб'єкта, бо даний йому лише через вербалізуючу свідомість, Ю. і художню літературу аналізував, відповідно, як форму "біжучої" філософії, "філософії in fluenti". Поруч із критикою фройдизму та неогегельянства Ю. багато уваги присвятив критиці догматичного марксизму та вульгарно-соціологічної естетики, застерігаючи, що історичний матеріалізм є "знаряддя надзвичайно тонке" і "в несправних руках може перемінитися на джерело нових фетишизацій". У висліді був звинувачений у ревізіонізмі (а також кантіанстві й "буржуазному націоналізмі"), книги його вилучені з обігу, а сам Ю. репресований З. відтоді його твори в Україні не перевидавалися.[br]Осн. тв.: "Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи" (1928); "Філософсько-соціологічні нариси" (1930); "Діалектичний матеріалізм" (1932).
См. также в других словарях:
звідтоді — присл., рідко. Те саме, що відтоді … Український тлумачний словник
відтоді — присл. З того часу, з тієї пори … Український тлумачний словник
відтоді — прислівник незмінювана словникова одиниця … Орфографічний словник української мови
звідтоді — прислівник незмінювана словникова одиниця … Орфографічний словник української мови
самий — I сам ий див. сам. II с амий а, е, займ. означ. 1) Уживається після вказ. займ. той, та, те, ті, цей, ця, це, ці, такий, така, таке, такі та ін., підкреслюючи: а) тотожність із ким , чим небудь або подібність до когось, чогось; б) незмінність… … Український тлумачний словник
екзистенція — Екзистенція: існування [33;46 2;44 1;46 1] існування людей, що люблять ловити рибу в мутній воді [??][XVIII] На очах у Золя, ще в Е, відбувся державний переворот 1852 р., і він не міг про нього згадувати інакше, як про діло зради і захланності… … Толковый украинский словарь
відтак — присл. (після чого н.) потім, далі, відтоді, згодом, після … Словник синонімів української мови
отнелі — відтоді … Зведений словник застарілих та маловживаних слів
одтовди — присл. Рс. Відтоді, з того часу … Словник лемківскої говірки
одхтовди — присл. Ол. Відтоді, з того часу як … Словник лемківскої говірки